Сучасні інформаційні технології та теоретичні аспекти дистанційного навчання

Сучасний період розвитку суспільства характеризується процесом глобальної інформатизації. Одним із напрямків поширення цього явища є процес інформатизації освіти та використання нових інформаційних технологій. Наслідком процесу інформатизації суспільства та освіти є поява дистанційного навчання як найбільш перспективної, гуманістичної, інтегральної форми освіти, орієнтованої на індивідуалізацію навчання. Дистанційне навчання – це форма навчання, за якою взаємодія між викладачем і студентом здійснюється на відстані за допомогою інтернет-технологій або інших засобів, які передбачають інтерактивність.

Дистанційне навчання – це нова організація освітнього процесу, що ґрунтується на використанні як найкращих традиційних методів навчання, так і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій. Дистанційне навчання включає в себе сучасні форми і методи конструювання та відображення змісту навчання, елементи модульного, комп’ютерного навчання й  самостійної роботи учнів, застосування в навчанні сучасних інформаційних технологій. Сучасні комп'ютерні технології відкривають доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають нові можливості для творчості, формування й розвитку різних професійних навичок. Цей процес в результаті швидкоплинного апаратного та програмного розвитку ІКТ отримав назву інформатизації освіти. Рівень інформатизації освіти залежить не тільки від рівня забезпечення навчальних закладів комп’ютерним обладнанням та кількості занять, проведених у комп’ютерних класах, але й від ефективності використання апаратних і програмних засобів, інформаційних ресурсів.

 Термін «інформаційні технології» ввів В. Глушков, який визначив інформаційні технології як процеси, пов’язані з опрацюванням і передачею інформації [2]. Сучасні інформаційні технології – це сукупність методів, засобів і прийомів, які використовуються для забезпечення ефективної діяльності людей в різноманітних виробничих і невиробничих процесах. Більш точніше трактування інформаційних технологій дав М. Жалдак [3]. Під інформаційними технологіями він розуміє сукупність методів і технічних засобів збору, організації, зберігання, обробки, передачі і представлення інформації, яка підвищює рівень знань людей і розвиває їх можливості в управлінні технічними і соціальними процесами.

Використання інформа­ційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі має сприяти:

-              підвищенню інтересу студентів до отримання знань;

-              забезпеченню диференціації, індиві­дуалізації у процесі навчання, зокрема проходженню студентом матеріалу за власним темпом;

-              об'єктивності контролю якості знань;

-              активізації про­цесу навчання, зокрема через інтенсифікацію подачі матеріалу з викори­станням інформа­ційно-комунікаційних технологій;

-              формуванню умінь і навичок різноманітної творчої діяль­ності;

-              вихованню інформаційної культури;

-              оволодінню навичками опе­ративного прийняття рішень в складних ситуаціях;

-              забезпеченню опера­тивного доступу до банків різноманітних відомостей.

Інформа­ційно-комунікаційні технології навчання, у тому числі й комп'ютер як засіб управління навчально-пізнавальною діяльністю, є сукупністю комп'ю­терно-орієнтованих методів, засобів та організаційних форм навчання.

Поряд з терміном «інформаційно-комунікаційні технології навчання» використовується поняття «комп'ютерно-орієнтовані технології навчан­ня». Комп’ютер є одним з таких засобів, що володіє унікальними можливостями, тому його використання поступово переходить на всезагальний етап.

Комп'ютер в навчальному процесі виступає як об'єкт вивчення та як засіб навчання. Кожному із цих напрямків використання комп’ютера відповідає свій напрямок комп'ютеризації навчання. Перший з них передбачає засвоєння знань, умінь і навичок, які дозволяють успішно використовувати комп'ютер при розв'язанні різноманітних задач, або, інакше кажучи, оволодіння комп'ютерною грамотністю, яку називають нерідко «другою грамотністю». Другий напрямок вбачає в комп'ютері потужний засіб навчання, який здатний значно підвищити його ефективність. Зазначені два напрямки становлять основу комп'ютеризації навчання.

Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили важливий аспект: викладач може виступати не в ролі розповсюджувача інформації (як це традиційно прийнято), а в ролі консультанта, порадника, іноді навіть колеги студента. Це зумовлює деякі позитивні моменти: студенти активно беруть участь у процесі навчання, навчаються самостійно мислити, пропонують своє бачення вирішення проблем, прогнозують та моделюють окремі ситуації.

Значні переваги перед текстовим, графічним чи іншим традиційним повідомленням має аудіовізуальне у поєднанні звуку з кольором і рухом, що якісно інакше сприймається і запам'ятовується,  а іноді має властивість викликати несподівані асоціативні зв'язки з іншими фраг­ментами відомостей. Через істотне розшпрення обсягу і характеру до­ступних людині відомостей, форм їх одержання і перетворення, діяльність і спілкування відбувається внутрішнє збагачення особистості, накопичується її духовний потенціал. Завдяки автомати­зації функцій розумової праці людини за рахунок перекладання на комп'ютер доступних йому рутинних логічних і обчислювальних опера­цій, вивільняються резерви розуму для виконання творчої роботи.

Однією з форм інформаційно-комунікаційних технологій є дистанційне навчання, яке представляє собою навчання на відстані за допомогою сучасних  засобів. Дистанційне навчання здійснюється через спілку­вання в мережі Інтернет, телепередачі, відеомагнітофонні записи та інші опосередковані прояви, що безупинно змінюють все інформаційне сере­довище.

Інформаційні технології дистанційного навчання – це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою електронних ресурсів. Електронні ресурси – це електронні дані (у вигляді символів, графічних, звукових, відео- даних, або їх комбінацій), які можуть бути розміщені на будь-якому електронному носії, а також опубліковані в локальній чи глобальній мережі.

Так, наприклад, В. П. Вембер, класифікуючи освітні електронні ресурси, ототож­нює такі поняття, як електронні навчальні видання, електронні засоби навчального призначення, комп'ютерні навчальні системи, педагогічні програмні засоби, електронні навчально-методичні матеріали [1]. Автором виділено такі складові, як електронна навчальна книга, електронний на­вчальний посібник (енциклопедії, словники, альбоми карт і схем, інфор­маційні бази та банки знань, комп'ютерні лабораторні практикуми, біб­ліотеки електронних наочностей, хрестоматії, довідники, збірники вправ і задач, електронні атласи, контролюючо-тестуючі комплекти, віртуальні лабораторії, комп'ютерні тренажери), електронний підручник, автомати­зовані навчальні системи, програмно-методичні комплекти, програмні засоби контролю за навчально-виховним процесом.

Дистанційне навчання – це вид освітніх послуг, що набирає популярності у всьому світу. Таке навчання відноситься до вищої освіти, є однією з його форм і способом організації навчання. З часом технології навчання удосконалилися завдяки передачі інформації і формуванню нових мереж інформації. Так, на сьогоднішній день форма дистанційної освіти існує практично у всіх університетах світу.

20 грудня 2000 року Постановою МОН України була прийнята Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні [4]. В концепції визначено, що «Дистанційна освіта – це форма навчання, рівноцінна з денною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання»

Дистанційна освіта знаходиться найближче за характеристиками і деяким організаційними особливостями до заочного навчання, але має істотні, навіть зовні помітні особливості:

-              вільний графік під час вступу та в процесі навчання;

-              розширені можливості спілкування з викладачем з використанням нових засобів інформаційних технологій;

-              спеціалізовані комплекти засобів навчання для ефективної самостійної роботи та ін.

Крім того, дистанційна освіта як нова форма навчання, не є ні модернізацією, ні тим більше аналогом заочного навчання, яке, до речі, ніхто не відміняв і яке має власну нішу в системі безперервної освіти. Відмінності цих форм навчання виявляються в наступних факторах:

1. Ключовим поняттям дистанційної освіти є інтерактивність – постійна систематична взаємодія викладачів і студентів між собою в навчальному процесі, у заочному навчанні інтерактивність епізодична.

2. Засоби реалізації всіх компонентів системи дистанційної освіти здійснюють специфічний вплив на кожний з компонентів системи навчання, зумовлюючи їх відбір, структуризацію та організацію. Курси заочного навчання та дистанційного навчання відрізняються один від одного принципово організацією навчального матеріалу, його структурою, способом взаємодії викладача і студентів, організацією інформаційно-освітнього середовища навчального процесу. Методи й форми навчання відрізняються також принципово під впливом інтернет-технологій. Вони вбудовані в навчальний процес і представляють його невід'ємну частину.

3. Система управління пізнавальною діяльністю студентів також зумовлена ​​специфікою інтернет-послуг. У визначенні дистанційного навчання нам дуже важливо показати, що, як і в будь-який інший освітній системі тут відбувається взаємодія викладача і студентів між собою в рамках прийнятої концепції навчання, але реалізується ця взаємодія, як і вся пізнавальна діяльність учнів, за допомогою специфічних засобів інтернет-технологій або інших інтерактивних технологій.

Основними передумовами дистанційного навчання є високий рівень розвитку засобів телекомунікацій, необхідність розширення навчального простору для осіб, зайнятих у виробничій сфері, а також мінімізація сумарних витрат на навчальний процес.

Ефективність дистанційного навчання для випускників і студентів полягає в тому, що можливість навчатися дистанційно не обмежує здатність поширювати теоретичне підґрунтя та удосконалюватися в професійній діяльності під час роботи на підприємстві. Цей рівень освіти студенти вважають цілком достатнім і можливим для здійснення своїх життєвих планів. Сьогодні випускники, що навчалися дистанційно, вище оцінюють престиж отриманої професії. Іноді вони теж зазнають труднощів, але бувають і найбільш успішними й краще адаптованими в професійній сфері. Разом із впровадженням дистанційного навчання зростають якісні характеристики фахівців, що відрізняються лише позитивними моментами: упевненістю у власних силах, легкою адаптацією в колективі, умінням самоосвічуватися.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної теорії та практики ДН дозволяє відзначити характерні особливості, притаманні ДН, серед яких виділяємо наступні:

1. «Гнучкість». Навчаються, займаються в зручний для себе час, у зручному місці і в зручному темпі. Кожен може вчиться стільки, скільки йому особисто необхідно для освоєння курсу дисципліни і отримання необхідних знань за обраними дисциплінами.

2. «Модульність». В основу програм ДН закладається модульний принцип. Кожна окрема дисципліна (навчальний курс), яка має бути освоєна студентом, відповідає за змістом певній предметній області. Це дозволяє з набору незалежних навчальних курсів формувати навчальний план, що відповідає індивідуальним або груповим потребам.

3. «Паралельність». Навчання може проводитися при поєднанні основної професійної діяльності з навчанням, тобто "Без відриву від виробництва".

4. «Далекодія». Відстань від місця знаходження учня до освітньої установи (за умови якісної роботи зв'язку) не є перешкодою для ефективного освітнього процесу.

5. «Асинхронність». Мається на увазі той факт, що в процесі навчання викладач і студент працюють за зручним для кожного розкладом.

6. «Охоплення». Цю особливість іноді називають також «масовістю». Кількість учнів не є критичним параметром.

7. «Рентабельність». Під цією особливістю мається на увазі економічна ефективність ДН.

8. «НІТ» (Нові інформаційні технології). У системі ДН використовуються всі види інформаційних технологій, але переважно нові інформаційні технології, засобами яких є комп'ютери, комп'ютерні мережі, мультимедійні системи і т.д.

9. «Соціальність». ДН певною мірою знімає соціальну напруженість, забезпечуючи рівну можливість одержання освіти незалежно від місця проживання і матеріальних умов.

10. «Інтернаціональність». ДН забезпечує зручну можливість експорту та імпорту освітніх послуг.

Вище згадані особливості зумовлюють велику кількість переваг ДН перед іншими формами отримання освіти, одночасно висувають вимоги до викладача й студента, частіше за все збільшуючи навантаження. Студенти відчувають необхідність подальшого навчання, мають можливість роботи з навчальними матеріалами в такому режимі та обсязі, який підходить безпосередньо їм. Ефект залежить від того, наскільки регулярно займається студент. Послідовне виконання контрольно-діагностичних завдань і випускної роботи, підтримка з боку викладача-координатора забезпечує планомірне засвоєння знань.

Під час дистанційного навчання значно збільшується частка самостійної роботи студентів, а це у свою чергу призводить до зміни змісту форм і методів навчання. Суть роботи викладача в даних умовах полягає не в читанні лекцій, а в створенні навчально-методичного забезпечення дисципліни в електронному вигляді, у постійній роботі над внесенням необхідних змін у навчальний матеріал, підборі кольорових ілюстрацій, графіків, створенні Flash-анімацій, тестів для самоконтролю.

Результати дослідження ринку дистанційного навчання говорять про те, що темпи його зростання досить високі. От чому кожен навчальний заклад на Україні зацікавлений у тому, щоб якнайшвидше зайняти місце на цьому ринку. Це дозволить значно збільшити прибуток навчального закладу, вирішить проблему малої кількості аудиторій, допоможе вирішити кадрове питання, тому що професори з навчальних закладів з інших міст і навіть країн  зможуть читати лекції, використовуючи відеоконференції. Завдяки дистанційному навчанню слухачі зможуть об'єднати навчання і роботу, зникнуть проблеми проживання і харчування в чужому місті, скоротяться матеріальні витрати на проїзд до місця навчання. Інваліди й люди, що за різних причин не можуть пересуватися, мають можливість одержати навчання. Навчаючись на дистанційних курсах, студент підвищує свій інтелектуальний і творчий потенціал, вчитися самостійно приймати рішення.

Таким чином, дистанційне навчання – це ефективне використання часу, адже графік занять і темп навчання встановлюється самостійно. Дистанційне навчання – це економічно: не вимагає значних часових та матеріальних витрат. Дистанційне навчання доступно з будь-якої точки світу, достатньо тільки мати комп`ютер і доступ до мережі Інтернет. Дистанційне навчання – це перспективно: частка дистанційних технологій в навчанні зростає з кожним роком.

Впровадження сучасних інформаційних технологій у повсякденне життя послужило каталізатором для розвитку процесів, пов'язаних з дистанційним навчанням. Інтернет як джерело інформації давно вже став реальністю, а розвиток телекомунікацій, без яких ця форма навчання неможлива, йде швидкими темпами. Таким чином, одна з умов реалізації дистанційного навчання, а саме підготовка технічної бази, фактично поступово виконується.

При цьому розвиток системи освіти на основі використання технологій дистанційного навчання повинен привести до наступного:

1)           створення додаткових можливостей для оновлення змісту навчання, методів викладання дисциплін і розповсюдження знань;

2)           розширення доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливості її одержання для великої кількості молодих людей, включаючи тих, хто не може навчатись у вищих навчальних закладах за традиційними формами навчання через відсутність фінансових або фізичних можливостей, професійної зайнятості та інших причин;

3)           індивідуалізація навчання при масовості освіти;

4)           реалізація системи безперервної освіти, включаючи загальноосвітні школи, довузівську підготовку, вищу і післядипломну освіту.

Література:

1.                 Вембер В.П. Навчально-методичні вимоги до електронного підручника / В.П. Вембер // Комп’ютерно-орієнтовані системи навчання: Зб. наук. праць / Редкол. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова. – Випуск 4(11). – 2006. – С.50-56.

2.                 Глушков В.М. Основы безбумажной инфоpматики / В.М. Глушков. – М. : Hаука, 1982. – 552 с.

3.            Жалдак М. І. Педагогічний потенціал комп’ютерно-орієнтованих систем навчання математики / М. І. Жалдак // Комп’ютерно-орієнтовані системи  навчання: зб. наук. праць / Редкол. – К. : НПУ ім. М. П.Драгоманова, 2003. –Вип. 7. – С. 3–16.

4.            Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007. –  № 12, ст.102.